Коли слово стає пам’яттю, а пам’ять — відповідальністю

Але для мене, як і для всіх нас, важливіший не початок, а кінець.

 А кінець полягає в тому, що я жива.
Тамара Горіха Зерня

27 серпня студенти 1 та 2 курсів Ірпінського фахового коледжу НУБіП України разом із викладачами Людмилою Клименко та Світланою Остапчук побували в Ірпінській міській публічній бібліотеці на зустрічі з відомою українською письменницею, лавреаткою Національної премії України імені Тараса Шевченка Тамарою Горіха Зерня.

Це була не просто зустріч із відомою авторкою. Це була розмова про Україну — живу, справжню, вистраждану. Про людей, які залишаються людьми навіть тоді, коли навколо руйнується звичний світ. Про пам’ять, вибір, силу духу і ту відповідальність, яку кожен із нас несе за своє слово, свою історію та свою країну.

Тамара Горіха Зерня — письменниця, для якої література давно перестала бути лише мистецтвом. Її тексти народжуються з реальності, у якій українцям доводиться щодня виборювати право бути собою. Її герої — звичайні люди, але саме через їхні історії відкривається надзвичайна стійкість українського народу. Для молоді такі зустрічі особливо важливі. Адже книжка — це можливість почути голос людини, яка пережила й осмислила те, що ще зовсім недавно здавалося неможливим. Це шанс поставити запитання, почути чесну відповідь і подивитися на події навколо не лише очима сьогодення, а й очима історії.

Особливо цінно, що ця зустріч відбулася саме в Ірпені. У місті, яке саме стало частиною великої історії цієї війни. Тут слова про пам’ять, свободу, втрати й незламність звучать інакше — глибше, відвертіше, болючіше. І водночас — сильніше. Бо Ірпінь сьогодні — це місто, яке пам’ятає. А молоде покоління має не просто знати цю пам’ять — воно має її берегти, осмислювати й передавати далі.

Такі зустрічі залишають після себе більше, ніж фотографії чи автографи. Вони залишають думки. Запитання. Емоції. І, можливо, те найважливіше — бажання читати, думати, пам’ятати й говорити про Україну своїм голосом.

Щиро дякуємо Тамарі Горіха Зерня за відкритість, мудрість і живе слово, а Ірпінській міській публічній бібліотеці — за простір, у якому література стає місцем зустрічі людей, думок та історій. Бо народ, який пізнає власну історію зі сторінок книжок, значно важче змусити її забути.

Людмила Клименко,

 викладачка мистецтва