Літературний пікнік в Парку письменників: історії, що надихають
Нещодавно студенти груп 101-Е та 110-Х Ірпінського фахового коледжу НУБіП України мали нагоду побувати на літературному пікніку в Парку письменників — особливому місці, де тиша лісу зберігає голоси епох. Захід організували викладачі Олександр Котяш та Лілія Омельченко спільно з письменником, журналістом, членом НСПУ Володимиром Коскіним — справжнім хранителем історій цього краю.
Патріотизм починається не з гучних гасел, а з любові до рідної вулиці, з пошани до минулого свого міста. Саме це намагались передати своїм студентам викладачі української мови та літератури — Олександр Котяш та Лілія Омельченко — через дотик до живої історії, крізь розповіді, які неможливо знайти в підручниках.
Володимир Коскін із любов’ю й гумором розповідав про будиночки для письменників — кожен із них має свій колір, свою долю і своїх мешканців. Тут творили Ліна Костенко, Іван Драч, Леонід Горлач, а сам пан Володимир мешкав у кімнаті шостого корпусу цілих шість років. Він ділився байками й правдивими історіями про пригоди письменників, про боротьбу за можливість усамітнення, щоб писати, творити, жити словом.
На основі цих оповідей — байок, легенд і реальних подій — Володимир Коскін написав дві книжки, які вже стали частиною культурного ландшафту нашого міста. Він розповів і про підземні ходи між будинками, і про риболовлю на Письменницькому озері, де, за переказами, колись водилась риба, що її любили ловити великі майстри слова.
Ми побачили дерев’яну альтанку — єдину з трьох, що вціліла з радянського періоду. Пройшли стежками, якими ходили класики української літератури. Побували на місці, де ще кілька років тому стояла хата Андрія Малишка. Вона валилася, і пан Коскін прагнув її врятувати, мріяв перетворити її на музей… Але тепер її вже немає.
Як сказав сам письменник: «От звідси все почалося — корпус номер один. Дача Чоколова». На початку XX століття київський меценат Іван Чоколов збудував у цих лісах дачу для коханої. Згодом, у 1936 році, будівлю передали Спілці письменників. Саме тут Рильський грав на роялі, Сосюра розливав шампанське, а Малишко запалював камін… У цьому самому будинку мешкали Загребельний, Гуцало, Дімаров, Яновський. А в 1990-х — Оксана Забужко та Олександр Ірванець, які, за легендою, ледь не спалили корпус, захопившись розмовами про літературу.
Сьогодні в одному з будиночків живе лавреат Шевченківської премії Василь Голобородько. У 2014 році він покинув окупований Луганськ і оселився тут — у трьох невеличких кімнатах, які стали його творчим прихистком.
Студенти були вражені: знайомі стежки, якими вони ходять щодня, відкрилися зовсім інакше — як місце сили, пам’яті, натхнення. Ми не просто вивчаємо літературу — ми вчимося бачити світ очима тих, хто творив її в цих лісах, у цих стінах, під цим небом.
Літературний пікнік став для всіх незабутнім уроком любові — до слова, до міста, до України.
Лілія Омельченко, Олекандр Котяш,
викладачі циклової комісії
філологічних дисциплін
