Українська душа у традиціях: від символів до сенсів
Традиція – це полум’я, яке передають, а не попіл,
який зберігають
Жан Жорес
Традиції України – це не лише пам’ять про минуле, а й потужна енергія, що надихає рухатись уперед. Вони – наш незримий оберіг, наш корінь, з якого проростає сучасність. Саме через збереження культурних кодів ми залишаємося собою – навіть у світі змін.
У червні на заняттях з мистецтва відбувся захист творчих проєктів, де кожна робота стала віддзеркаленням того, як студенти відчувають і переосмислюють українську ідентичність.
Серед представлених тем: державні та народні символи України.
Про Герб України, як символ державності, сили, незламності й єдності нації, розповіли Поташко Тимофій, Бабков Павло, Пономаренко Ярослав (106-П). Когут Арсеній (101-Е) розповів про Прапор України, в якому поєдналися небо й пшениця – як мрія і праця, що творять нашу свободу.
Про калину, яка цвіте в серці кожного з нас, доповідав Шпиг Максим (108-К).
Нитка поколінь, закодоване візуальне ДНК українця, де кожен візерунок несе історію – це про вишиванку. І розповіли про неї Дишляєва Кароліна, Прокопченко Софія (104-Ф), Куценко Дар’я (105-М), Фомічов Арсен, Самочерних Марія, Євстігнєєва Дарина (106-П).
Рушник, який є супутником життя від народження до смерті – знак благословення і пам’яті, представляли Коробка Дар’я, Шаповалова Дар’я, Поліжай Сусанна (103-Ф), Музиченко Ольга, Сергієнко Тетяна, Солопій Катерина (105-М), Бузенко Маргарита, Гойчук Надія (107-П).
Наталія Вознюк та Ольга Присяжнюк (104-Ф) представляли хустку – знак жіночої гідності, любові й бережливості на плечах поколінь.
Ляльку мотанку, сакральну берегиню дому – без обличчя, бо обличчя має душа, презентували Банцер Ксенія, Коровська Анна (103-Ф) та Назаренко Сергій (108-К).
Народний символ – золоте колосся пшениці – джерело життя, вічний символ родючості, праці й надії, представили Підгурська Дарина (103-Ф) та
Цибенок Дмитро (108-К).
Світлана Глушак (107-П) розповіла про унікальне українське мистецтво – петриківський розпис, який втілює гармонію природи, душевну щедрість і любов до рідної землі через яскраві квіти, птахів та орнаменти. Про свято Івана Купала: містичне поєднання води, вогню й обрядової поезії літа, коли розквітає папороть і оживають вікові традиції нашого народу, проінформували Шевченко Михайло, Петров Кирило, Машошин Іван (106-П). Хлопці ще й виконали купальські пісні!
Українські страви – це не лише кулінарна спадщина, а жива пам’ять, у якій зберігається дух нації, її традиції, гумор і сила. Хліб у нас – це не просто випічка, а символ достатку, пошани до праці та духовного зв’язку між поколіннями. Сало – більше, ніж гастрономічна традиція: у ньому прихована національна самоіронія та незламна стійкість, що супроводжує українця крізь труднощі. Вареники – це уособлення родинного тепла, ніжності й згуртованості, коли вся сім’я збирається за одним столом, а кожен шматочок – мов дотик маминої руки. А хрін, гострий як правда й міцний як дух, уособлює характер української вдачі: чесної, відвертої, часом різкої, але завжди справжньої. У цих смаках – більше, ніж рецепти. У них – наша історія, ідентичність і жива душа народу.
Про кулінарні символи нашого народу розповіли Богатиренко Даніїл, Церуш Надія, Сластюк Аліна (102-О), Майоров Євген, Марущак Дмитро, Тарасюк Єлизавета, Глушко Ярослав (106-П), Ганага Максим, Мусієв Максим (107-П).
Ці презентації і розповіді – не просто творчі роботи. Це – свідчення того, як традиції трансформуються, зберігаючи головне: душу.
Традиції – не тягар минулого, а тепла ковдра, яку ми тчемо разом. Їх можна плекати, змінювати, адаптувати, але найважливіше – проживати. Саме тоді вони стають живими, справжніми, потрібними.
«Коли ми шануємо своє, ми не лише пам’ятаємо, хто ми є. Ми створюємо себе знову – вільних, сильних, українських».
Красно дякую всім учасникам за щирість, емоції та любов до українського. Нехай ці проєкти стануть не фіналом, а початком особистої традиції плекати українське кожним днем.
Людмила Клименко,
викладачка мистецтва
