Відкриваючи «Ірпінський університет»: студенти коледжу відвідали музей-садибу Григорія Кочура

Феномен українського перекладу

В історії світової культури постаті, здатні досконало володіти десятками мов і перекладати з них шедеври художнього слова, з’являються вкрай рідко. Україна має власну плеяду таких титанів:

Агатангел Кримський (60 мов);
Григорій Кочур (33 мови);
Микола Лукаш (14 мов);
Іван Франко (14 мов);
Михайло Хомичевський (11 мов);
Леся Українка (7 мов).

Цей феноменальний хист – висока місія, покликана інтегрувати українську мову у світовий контекст і відкрити українцям красу закордонної літератури.

Особлива гордість нашого міста полягає в тому, що один із цих велетнів слова жив і творив зовсім поруч. Варто лише звернути з центру Ірпеня на Озерну, а потім повернути ліворуч на вулицю, що тепер гордо носить ім’я Григорія Кочура.

Тут розташований будинок, де з 1962 по 1994 роки вирувало справжнє творче життя. Шлях митця до цього затишного куточка був тернистим: благодатна Чернігівщина зростила його, а Ірпінь став прихистком після років жорстоких поневірянь, заслання та радянських переслідувань. Ця садиба свого часу перетворилася на знаменитий «Ірпінський університет» — неофіційний інтелектуальний центр, де збиралися найяскравіші представники покоління шістдесятників: Василь Стус, Василь Симоненко, В’ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба, Михайлина Коцюбинська, Євген Сверстюк, Борис Антоненко-Давидович, Лесь Танюк.

«…Не довіряйте, коли вам кажуть: “Ми знаємо рецепт щастя”, – В аптеці трапляються катастрофічні помилки. Вірте сліпим, глухим і померлим – Вони дають вам змогу існувати».

Ці пророчі та глибокі рядки польського поета Єжи Гординського (із циклу «Берлінські шкіци. II. Голос спаленого в’язня») у геніальному перекладі Григорія Кочура якнайкраще передають трагізм епохи, яку пережив сам перекладач. Пройшовши крізь жорна тоталітарного режиму – евакуацію Другої світової війни, 10 років сталінських таборів та ще 9 років сибірського поселення, – Григорій Порфирович не зламався. Його поетичне відлуння лишалося чистим і безкомпромісним.

Жива історія з перших уст

На подвір’ї садиби екскурсантів тепло зустріла Марія Леонідівна Кочур – невістка митця, відома актриса, культурно-громадська діячка та Заслужений працівник культури України. Сьогодні вона є і хранителькою музею, і живим містком між сучасністю та епохою шістдесятництва.

З неймовірним щемом, болем та теплотою Марія Леонідівна провела студентів сторінками долі майстра: від дитинства та студентських років, знайомства з видатними професорами й поетами-неокласиками до повернення із заслання та розквіту перекладацької праці в Ірпені.

Сьогодні фонди музею вражають своєю масштабністю й містять:

понад 25 тисяч унікальних книг;
величезний архів особистих листів та рукописів;
раритетні фотографії та автентичні експонати.

Головна праця життя Григорія Кочура – збірка «Третє відлуння» – стала справжнім монументом перекладацького мистецтва. Книга об’єднала переклади творів 175 авторів світової поезії з 34 літератур, охопивши колосальний часовий простір у 26 століть (від давньогрецької лірики VII ст. до н.е. до модерної поезії сучасності). За свої фундаментальні здобутки Григорій Порфирович був удостоєний літературної премії ім. М. Рильського та Державної премії ім. Т. Шевченка.

Студенти та викладачі висловлюють безмежну вдячність Марії Леонідівні за гостинність та занурення у світ високої філології. Такі зустрічі вселяють віру, що нове покоління українців берегтиме пам’ять про своїх славних земляків, чий внесок назавжди закарбував українське слово у світовій культурній спадщині.